ОБМ 6 клас Пейзаж

 

Пейзаж у перекладі з французької означає місцевість, приро­да. Від раннього дитинства нас супроводжують картини природи, створені художниками різних часів. Митці залежно від уподобань оспівують красу різних куточків нашої землі. Краєвид моря — мор­ський пейзаж — називається мариною, види архітектурних спо­руд — ведутою. Пейзаж може доповнюватися сюжетними сценками, але головний «герой» один — світ ідеальної природи.

Виокремлення пейзажу в самостійний жанр відбувалося поетап­но. Ще первісні художники намагалися відтворити окремі елементи навколишнього середовища, схематично виконані дерева, каміння, воду — натяк на міс­це події. Але повного образу місцевості ще не складалося. У ре­лігійних і міфологіч­них картинах фігури поступово відступали на другий план, по­ступаючись головним місцем пейза­жу, який із плином часу почав являти собою окрему тему. У мистецтві Давнього Єгипту та Греції ши­роко розповсюджені мотиви пейзажу, але їм не приділялося належної уваги. Пей­заж на цих роботах виконував другоряд­ну роль.

Милування природою харак­терно для китайського живопису. Саме у Китаї, ще у VI ст., пейзаж відокремився і став самостійним як жанр. Малюнки виконувались чорною тушшю. Куточки природи в роботах китайських майстрів дуже натхненні та поетичні. Але зображення мають панорамний вигляд.

Спроби зобразити природу ба­чимо й на середньовічних іконах. Згідно з канонами природу на се­редньовічних іконах зображали схематично: башта означала місто, зелений колір — оточуючу приро­ду, декілька дерев — ліс, гора — скелясту місцевість тощо.

Уже в XV ст. підхід до зображення пейзажу в живописі Півночі та Півдня Європи різнився. В Італії, наприклад, фоновий пейзаж завжди підкорявся правилам лінійної перспективи, у Фландрії ж у результаті колористичних експериментів узяв гору принцип по­вітряної перспективи, згідно з яким усі віддалені об’єкти набували небесних відтінків.

Значний внесок у розвиток пейзажного жанру зробили худож­ники епохи Відродження Леонардо да Вінчі, Альбрехт Дюрер та ін. Пейзаж на полотнах цих митців дуже реалістичний, але виконує роль фону.

Пейзаж на картині «Мадон­на канцлера Ролена», написаній Яном ван Ейком (бл. 1390—1441) приблизно 1435 р., не тіль­ки слугує наочним прикладом цього методу, а й вважається од­ним із перших реалістичних пейзажів в історії живопису.

Майже 100 років потому фла­мандський живописець Йоахим Патинір (бл. 1475/1480—1524) прославився завдяки своїм ре­лігійним картинам, в яких ви­сував пейзаж на перший план, фактично відтісняючи фігури персонажів. Немислима зухвалість на ті часи! Патинір порушує усталену віками іко­нографічну традицію, роблячи пейзаж головною темою карти­ни. Уже за кілька десятиліть пристрасті вщухнуть, і цього художника визнають першим справжнім пейзажистом, приписуючи йому одну з найважливіших жанрових інновацій — панорамний вид. В його картинах пейзаж почасти виглядає так, ніби художник писав його з висоти пташиного польоту. Крім того, саме Патинір уперше розділив простір на три окремих колористичних плани: перший план виконаний в теплих коричневих тонах, другий — у світло-зелених і, нарешті, на дальньому (останньому) плані домінують холодні блакитні тони. Це та сама «пейзажна триколірність», яка пізніше складе основу принципу повітряної перспективи.

Експерименти в зображенні пейзажу тривали, і через деякий час Гілліс ван Конінкслоо (1544—1607) і його учень Есайас ван де Велде (бл. 1590/1591—1630) виробили стиль, новизна якого полягала у «відкритті» простору за рахунок зниження лінії горизонту і звуженні колірної гами.

І нарешті, голландські художники ХVІІ ст. у зобра­женні пейзажу відмовились від ідеальної форми, а звер­нулись до окремого, пооди­нокого мотиву реальної при­роди, немовби побаченої пересічною людиною в при­родній життєвій ситуації.«Піщана смуга берега, за якої видніються кораблі, що хитаються на хвилях, понурі дюни з самотнім де­ревом і двома-трьома фігу­рами, похилена сільська хатина, дорога поміж поло­гих пагорбів — ці мотиви, згодом незліченно повторю­вані пейзажистами майбут­ніх епох, здаються нам на­стільки природними і звич­ними, що ми часом не розуміємо, яких творчих зу­силь потребувала сама їх розробка»,— так відзначав майстерність голландців французький живописець, письменник, історик мисте­цтва Ежен Фромантен. Слід пам’ятати, що саме голланд­ці першими побачили ці мо­тиви в натурі та знайшли для них такі принципи ма­льовничого втілення, які за всієї зовнішньої простоти й очевидності являють за­вершені пластичні формули.

У ХІХ ст. традиції, за­кладені голландськими пейзажистами, продовжила група французьких живописців-барбізонців.

Визначним прийомом барбізонської школи було створення етюду просто неба — на пленері, із подальшим остаточним завершенням у майстерні.

Розквіт теми пейзажу в Україні також припадає на ХІХ ст. Образи природи допомагають українським митцям передати свої думки і настрої, любов до батьківщини. Один із таких художників — Сергій Іванович Васильківський (1854—1917), послідовник барбізонської школи. Народився він в м. Ізюмі Харківської губернії. Через деякий час родина Васильківських переїхала до Харкова, де майбутній художник зробив перші кроки в образотворчому мистецтві. У 22 роки вступив до Петербурзької академії мистецтв. Упродовж 9 років навчався у класі пейзажу. Академію мистецтв Васильківський закінчив із великою золотою медаллю. Роботи митця сповнені чистими кольорами та свіжим повітря.

 Самостійна практична робота учнів (перегляньте відеопрезентацію)

Завдання. Створити пейзаж за власною уявою.